Кармель Дитятка Ісуса покликаний до того, щоб поширювати в суспільстві дух Божого Дитинства у єдності з кармелітанською духовністю. Дитятко Ісус – Бог, який став Людиною, народився з Марії Діви через силу Духа Святого – це взірець Кармелітанки Дитятка Ісуса.    

«Шлях духовного дитинства – це шлях безмежної довіри Богу», за словами покровительки Згромадження св. Терези від Дитятка Ісуса. Духове дитинство, яке має своє джерело в Дитинстві Ісуса, виражається не в словах або почуттях серця, але в покорі і самозречені, вимагає послуху і простого, довірливого віддання себе Богові. Бог став дитям, що не вміє говорити, поклавши на нас, дорослих, обов'язок піклуватися про Нього, тому всі ми повинні вчитися в Його Матері Марії.

Як добре відомо усім матерям, коли в домі з'являється дитина, це покладає на тих, хто її оточує нові обов'язки: дитя спить, і потрібно дотримувати тишу; дитина бавиться, і його гра - це важка праця, в якій йому потрібно допомагати і охороняти її; дитя плаче і потребує втіхи; дитині необхідна вся увага дорослої людини.

Залишатися дітьми перед Богом означає визнати свою власну нікчемність, чекати всього від милосердного Бога, як дитя чекає всього від батька. Не прагнути змінити свій стан у міру зростання... означає ніколи не приписувати самим собі свої добрі діла... і ніколи не впадати у відчай через свої гріхи, тому що діти часто падають, але вони надто малі, щоб сильно вдаритись.

Відволікаючись від образів, можна сказати, що йдеться про відмову від сприйняття християнського життя як ряду важливих обов'язків та драматичних ситуацій, що призводить до розчарування - якщо нам здається, що нас не оцінили гідно - або, навпаки, до комплексу неповноцінності - якщо ми самі виявилися не на висоті; радше ми повинні радісно і добровільно "вдатися до Бога, подібно до дитини, що без страху засинає на руках у батька".

Вдатися без страху означає визнати, що все засновано на усвідомленні нашої приналежності Богові, на впевненості у тому, що Він - наш Батько.

Бути дитиною перед Богом це  вчитися не розраховувати на свої власні досягнення, свої власні здібності, свої власні зусилля, свої власні заслуги. "Спляче дитя" - для християнського життя ключовий образ: він повинен позбавити нас всякої надії досягти спасіння самотужки, всякої впевненості у наших силах, всякого фарисейства, всякого духовного розрахунку та самолюбства. Позитивний, "активний" аспект цього образу полягає, навпаки, у тому, що значення має лише любов, з якою людина віддає себе Богові. І якщо ця любов справжня, для того, щоб її виразити можна використовувати все, і з цієї точки зору кожна дрібниця надзвичайно важлива. Для того, щоби показати свою любов до матері, дитина може подарувати їй одну зі своїх іграшок. Звичайно, матері іграшка не потрібна, до того ж купила її вона сама. Проте такий дарунок все-одно зворушує материнське серце і вона приймає його цілком серйозно і з великою радістю. У нас є тисяча різних способів, щоб зробити те ж саме по відношенню до Бога: роблячи Йому тисячу маленьких подарунків, ми можемо повернути Йому те, що Він нам дав, і Бог приймає наші даруночки, надаючи їм нову цінність, - так встановлюються стосунки взаємної любові, яка триває усе життя.

Бути дитиною перед Богом це також приймати покірно і без нарікань повсякденний хрест.