Кармель це дуже суворий, можливо найсуворіший закритий споглядальний  Орден, і від нього походить свята шата Матері Божої, коричневий параман, який єднає з багатьох вірних в усьому світі. Вся Церква святкує з Кармелем 16 липня храмове свято Ордену, свято параману. Більшість людей також розрізняє «маленьку» Терезу від «великої», яку вважають засновницею Ордену Кармеліток Босих. В Кармелі вважають пророка Іллю своїм керівником і батьком. Свята Мати Тереза з Авіля активно заперечувала той факт, що саме вона заснувала новий Орден. Вона підкреслювала, що не бажала більше нічого, окрім як відродити старе Правило св. Альберта.

Святий  Ілля коротко визначає найголовніше у перших своїх словах Святого Письма. Він говорить Царю Агаву, який поклонявся ідолам (Перша Книга Царств 17:1), «Як живий Господь, Бог Ізраїлів, що перед лицем Його я стою, цими роками не буде роси та дощу, але тільки за моїм словом!» 

 Святий пророк  стояв перед лицем Господа, тому що це був той вічний скарб, заради якого він зрікся всіх земних благ. У нього не було дому, він жив там, куди його час від часу посилав Господь: самотність біля потоку Каріт, у маленькому будиночку бідної вдови у Сарепті Сидонській, чи у печерах на Горі Кармель. За одяг йому служили звірячі шкури, як і іншому пророкові – Іванові Хрестителю. Звіряча шкура мертвого звіра нагадує нам, що людське тіло також смертне. Ілля не переживає за щоденний шматок хліба. Він живе довіряючись опіці Небесного Отця, який його чудовим способом підтримує. Доки він на самоті, ворон щодня приносить йому їжу. Збільшення чудесним способом запасів бідної вдови, підтримує його у Сарепті. Перед довгою дорогою на святу гору, Господь з’являється йому і ангел підтримує його божественним хлібом. Отже, він для нас є прикладом євангельської бідності, обітницю якої ми дали, справжнім прототипом Спасителя. 

 Ілля стоїть перед лицем Господа, тому що вся його любов належить Господу. Він живе поза межами всіх природних людських стосунків. Ми нічого не знаємо про його матір чи батька, дружину чи дітей. Його «родичами» є ті, хто виконує волю Господа: Єлисей, якого Бог призначив його наступником, «сини пророка», які слідують за ним, як за своїм лідером. Славити Бога – його радість. Єдиним його бажанням є ревно служити Богові: «Я був дуже ревний в служінні для Господа»

(1 Кн. Царів 19:10, 14; ці слова були використані як девіз на щиті Ордену). Живучи в покаянні, він спокутує за гріхи свого часу. Образа, яку введені в оману люди надають Господові своєю манерою поклоніння, настільки боляче вражає його, що він хоче померти. І Господь потішає його так, як Він потішає своїх вибраних: Він з’являється йому на одинокій горі, проявляє Себе лагідним шелестом після бурі і ясно проголошує йому Свою волю. 

Пророк, який служить Господу від усього свого щирого серця, повністю очищеного від всього земного, є також прикладом покірності. Він стоїть перед лицем Господа, як ангели перед вічним троном, завжди готовий служити. У нього нема іншої волі крім волі Господа. За велінням Господа він стає перед обличчям царя і, безстрашно ризикуючи, сповіщає цареві погані новини, новини, що можуть викликати тільки гнів. Коли Господь велить, він залишає країну під загрозою насилля, та повертається, коли Господь велить, хоча загроза не минула. 

 Будь-яка людина, яка безумовно є вірною Господу, може бути впевнена у вірності Господа. Йому дозволено говорити «наче людині, яка має силу», він може відкривати і закривати Небо, може наказати водам дати йому пройти по них і залишитись сухим, може викликати вогонь з неба, щоб той прийняв його жертву – покарання ворогів Господа і може вдихнути нове життя у мертву людину. Ми бачимо, що попередник Спасителя володіє всіма милостями, які притаманні і самому Господові. Але найбільша нагорода йому ще чекає на нього попереду: на очах його справжнього учня Єлисея вогняна колісниця переносить його у таємне місце, далеко від людських помешкань. Згідно з Одкровеннями Святого Іоанна Богослова, він повернеться, коли приблизиться кінець світу, щоб понести мученицьку смерть в ім’я свого Господа у битві проти Антихриста. 

На його свято, яке Кармель святкує 20 липня, священик іде до вівтаря, вбраний у червоні шати. Цього дня монастир наших братів-ченців на Горі Кармель, місце де знаходилася його печера, стає місцем паломництва незліченної кількості людей. Іудеї, мусульмани, християни всіх церков наче змагаються у вшануванні великого пророка. Кармель згадує його під час літургії наступного дня, у апостольському посланні та проскомідії Свята Гори Кармель. Цього дня Кармель дякує за те, що Свята Діва одягла нас у «одіж спасіння». Події, що стали причиною даного свята, трапилися у Західному світі набагато пізніше. У 1251 році Свята Діва з’явилася генералові Ордена Симонові Стоку, англійцеві, та дала йому параман. Але проскомідія нагадує нам, що то була наша дорога Мадонна Гори Кармель, яка обдарувала видимим знаком материнської опіки своїх дітей, далеко від правдивого дому Ордену. Це саме вона з’явилася пророкові Іллі у вигляді маленької дощової хмаринки, і саме їй сини пророка збудували першу святиню на Горі Кармель. Легенда Ордену говорить, що Свята Мати напевно б залишилася разом з братами-пустельниками на Горі Кармель. Ми повністю згодні, що вона тягнулася до того місця, де їй поклонялися віками і де Святий пророк жив, сповнений тим самим духом, який наповнював її від самого початку її земного шляху. Звільнена від усього земного, для того щоб поклонятися Господові, любити його всім серцем, шукати його ласки для грішних людей, спокутуючи сама вини тих людей і, як служниця Господня, чекати поки він покличе її – таким було її життя.